"Блакитний потік": повз злодійкуватих сусідів, всупереч волі США

Сьогодні був офіційно відкритий безпрецедентний за вартість та технічну складність газопровід "Блакитний потік". Значущість події підкреслили президент Росії Володимир Путін, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі і глава турецького уряду Тайіп Ердоган, які зібралися сьогодні на урочисту церемонію в турецькому місті Самсун.

"Блакитний потік": повз злодійкуватих сусідів, всупереч волі США

"Блакитний потік" - це амбітний проект прямого газопроводу Росія - Туреччина, без проходження через територію третіх країн. Проект доповнює вже діючий газотранспортний коридор з Росії до Туреччини через територію України, Молдавії, Румунії та Болгарії. Його також можна назвати першою віхою в "обхідних проектах" транспортування російської сировини безпосередньо до споживачів, минаючи нестабільні у відносинах з Росією країни. Аналогічним проектом є почалося недавно будівництво Північно-Європейського газопроводу , Який дозволить Росії в обхід країн Балтії транспортувати газ до Європи, в тому числі і в Великобританію - раніше недоступний для Росії ринок.

Реалізація проекту "Блакитний потік" розпочалася 15 грудня 1997, коли було підписано російсько-турецьке міжурядову угоду. Строго кажучи, "Блакитний потік" функціонує вже з 2003 року. Однак поки трубопровід працює не на повну потужність. До кінця цього року по ньому пройде 4,5 мільярда кубометрів газу, далі планується, що ця цифра буде збільшена до 16 мільярдів кубометрів на рік. Загальна протяжність "Блакитного потоку" становить 1213 км, з них по дну пройшло майже 400 км. Труба лягла прямо по сірчистому дну Чорного моря.

Але найдивніше в цьому проекті - це не тільки велика кількість інноваційних технічних рішень. Просто згідно з усіма світовими тенденціями "Блакитний потік" повинен був стихнути ще в зародку - занадто багато інтересів було порушено при його будівництві.

З початку 90-х років Туреччина прагнула стати одним з регіональних енергетичних центрів. Крім того, турецька влада зацікавлені в реекспорті газу в Європу. Зокрема, на практичному рівні обговорювалися проекти транспортування газу з Туреччини в Грецію, Болгарію, Італію і на Балкани.

До кінця двадцятого століття Туреччини було запропоновано три варіанти забезпечення потреб цієї країни в газі: американський - з Туркменії через Транскаспійський газопровід, який пройде через Грузію, Азербайджан і Чорне море, російсько-італійський "Блакитний потік" - по дну Каспійського моря до турецького міста Самсун , і з Ірану.

До початковою цілям Росії - вихід на нові ринки Європи - з часом додалася ще одна: підстраховка від непередбачуваної поведінки своїх найближчих сусідів. Основні шляхи транспортування російського вуглеводневої сировини в Європу проходять через Україну. Мало того, що Росія повинна платити значні транзитні платежі, так ще і частина сировини "розчинялося" по шляху до кінцевих споживачів. Навіть президентові Росії в цьому році довелося відступити від дипломатичних манер і порекомендувати українським колегам не "тирити" російський газ.

Інтереси Ірану теж зрозумілі - експорт газу, яким багата ця країна, є одним з основних джерел поповнення скарбниці. Інша справа - інтереси американців, які фінансували транскаспійські проекти транспортування нафти і газу з колишнього радянського Кавказу і Середньої Азії до Туреччини в обхід Росії. Основні завдання Вашингтона, озвучені Білим домом: "переклад" казахстанської нафти з Новоросійська на трубопроводи Баку - Джейхан і Одеса - Броди - Гданськ, тобто в обхід Росії; заміна "Блакитного потоку" азербайджано-турецьким проектом Шах-Деніз - Тбілісі - Ерзерум - Анкара.

Каспійський регіон вже визнано зоною стратегічних інтересів США, оскільки його розвідані запаси нафти оцінюються в 16-32 млрд барелів, що майже в 1,5 рази вище, ніж запаси США. Що ж стосується запасів газу, то вони в цьому регіоні складають приблизно дві третини світових. Тому США прагнуть зробити все можливе, щоб прискорити роботи з будівництва транскаспійського газопроводу і залученню до нього інвестицій. Як завжди, американців не бентежать навіть не зовсім демократичні підвалини деяких країн, що беруть участь в цьому проекті.

Пентагон вже встиг оголосити про свою військову ініціативи "Каспійська охорона", створеної нібито під егідою будівництва трубопроводу. Вона передбачає формування мережі підрозділів спецназу і поліцейських сил в прикаспійських країнах, які могли б швидко реагувати на виникнення надзвичайних ситуацій, включаючи загрози нападу терористів на трубопровід.

Ситуація ускладнювалася тим, що ринок Туреччини - не гумовий, а питання з реекспортом в Європу ще далеко не улагоджені. Тому реалізації всіх трьох проектів погрожували неминучі складності. Зокрема, Туреччини довелося переглянути в бік зменшення контракти щодо постачання газу з Росією і Іраном. Але американці наполягали на більш радикальному згортання всіх проектів, крім транскаспійського. Так, радник держдепартаменту з питань енергостратегії на Каспії Стівен Манн відкрито говорив про те, що Туреччині треба "урізати" контракти з її традиційними партнерами: "Туреччині доведеться переглянути деякі колишні угоди з країнами-постачальниками газу. Я не можу рекомендувати їй, які поставки треба "урізати", але головне, що вона повинна зробити, - це захистити проект Шах-Деніз - Анкара ". Чому? Та тому що "вони відповідають інтересам Туреччини з підтримки стабільності на Кавказі", заявляв Манн в 2002-му році, коли до закінчення будівництва "Блакитного потоку" залишалося кілька місяців.

Однак турки, як завжди, вчинили прагматично. Протяжність трубопроводу "Блакитний потік" на 600 км менше, ніж транскаспійського трубопроводу, і його будівництво обійдеться набагато дешевше. Чистота російського газу значно більше, ніж у туркменського, оскільки він видобувається з менших глибин. Це і визначило пріоритети турецької влади в цьому питанні.

Перемога Росії - не тільки економічна або геополітична, а й технічна. Нагадаємо, американці посилено поширювали в громадській думці ідею, що сам по собі "Блакитний потік" - непідйомний проект для російських фахівців. Мовляв, вони не в змозі впоратися з цим проектом по причині його надзвичайну складність в технологічному відношенні. Час показав зворотне. Не без участі італійців, але все одно - проект був зданий в установлені терміни. Жодної затримки з технічних причин під час будівництва не було.

Однак все одно Росії не варто спокушатися так рано. Відзначимо, що сьогоднішні угоди між Росією і Туреччиною про поставки газу за обсягами мало не в два рази скромніше, ніж при закладці трубопроводу. Крім того, в 2002 році турецькій стороні вдалося знизити ціну на 9%. Причому тема зниження ціни на російський газ знову і знову стає предметом обговорень під час кожної зустрічі "у верхах".

Крім того, неодноразово заявлялося про витрати і корупції, що супроводжувала будівництво "Блакитного потоку". За оцінками інвестфонду Hermitage Capital Management, 1 км російської частини "Блакитного потоку" коштував $ 2,95 млн, тоді як туркам було потрібно лише $ 1,35 млн. При цьому п'ять керівників турецької газопровідної держкомпанії BOTAS, пов'язані з реалізацією проекту, були засуджені за корупцію і в даний час відбувають покарання у в'язниці. Крім того, підозри були і до "Газпрому": представники Рахункової палати висловлювали припущення, що монополія і її підрядники зловживали законними податковими пільгами.

У будь-якому випадку, можливі ризики викриттів мало що значать для самого трубопроводу: справа зроблена, турецька сектор ринку Росією надійно застолблен і розширено. На порядку денному стоїть продовження трубопроводу в сторону Ізраїлю, що відкриє для Росії ринки Близького Сходу.

Відділ економіки