Що чекає росіян після підвищення пенсійного віку

Нещодавно на майданчику "Медіаметрікс" у мене відбувся дуже цікавий розмова. Мої співрозмовники обговорювали проблему підвищення пенсійного віку в Росії.

Кожен, хто працює "годує" себе і ще одну людину

Питання це гострий і актуальний. Як повідомив на прес-конференції, що відбулася в грудні 2017 року, президент Росії Володимир Путін, середня тривалість життя в Росії збільшилася до 73 років. При цьому люди найстарших вікових груп (ті, кому за 80) - найдинамічніший сегмент населення похилого віку.

Тим часом уже зараз, за ​​даними Росстату, чисельність офіційно працюючих громадян Росії зрівнялася з кількістю непрацюючих. Тобто в наш час кожен працюючий "годує" себе і ще одну людину. Число людей пенсійного віку продовжує зростати, і приблизно до 2030-2035 року складеться ситуація, коли кожен працездатний громадянин повинен буде забезпечувати не тільки себе і утриманців - членів своєї сім'ї, а й одного умовного "стороннього" пенсіонера. І це вже непомірне навантаження.

Крім іншого, такий розклад означає, що пенсії в нашій країні навряд чи досягнуть гідного рівня. Як людина, яка прожила багато років на Заході, я б ще додала, що у співробітників російських компаній в більшості своїй украй невисока продуктивність праці. Те, що в Європі робить одна людина, у нас - троє-п'ятеро. Тобто реальна економічна віддача від працюючих людей в Росії ще менше, ніж ми собі уявляємо.

Виходом економісти називають підвищення пенсійного віку: для чоловіків - до 63 років, для жінок - до 60. Що, за світовими мірками, нормально. В Японії, наприклад, і чоловіки, і жінки виходять на пенсію в 70 років. У деяких європейських країнах - в 67. У Росії пенсійний вік для чоловіків і жінок (60 і 55 років відповідно) залишається найнижчим у світі, причому не змінювався він з 1932 року. Чи варто говорити, що ми живемо зовсім в іншій країні, працюємо в інших умовах і орієнтуємося на інші економічні реалії.

Так що ж, граємо на підвищення? До речі, збільшення пенсійного віку до 63 років дозволить країні всього протягом трьох років після вжиття таких дій заощадити 1,5 трлн рублів.

Мої гості під час обговорення цього питання виступали як опоненти. Михайло Машковцев висловився за можливість піти на пенсію раніше, якщо людина сама того бажає, - може бути, навіть раніше, ніж зараз. Тетяна Атанасова підтримала підвищення пенсійного віку: вона впевнена, що це об'єктивно необхідно. Примітно, що при цьому обидва моїх співрозмовника, незважаючи на різницю поглядів, зійшлися в тому, що в будь-якому віці людина повинна залишатися активним, самореалізуватися, адже це позитивно позначається в першу чергу на його ж власного життя, її якості. До слова, обидва мої гостя саме такі: вони вже досягли пенсійного віку (чого не приховують), але продовжують працювати, підвищувати рівень своєї освіти, роблять кар'єру.

Спробуємо і ми зважити всі "за" і "проти" як можливого підвищення пенсійного віку, так і збереження його на колишньому рівні.

Коли 40 = 60

У недавній бесіді з журналістами фахівець Інституту соціології РАН Леонтій Бизов заявив, що підвищення пенсійного віку ризикує обернутися проблемою, про яку зараз мало хто говорить. А саме: людей можна зобов'язати працювати і до 65 років, які не виплачуючи їм при цьому пенсію, але чи погодяться роботодавці їх прийняти? "Зараз вже і тим, кому за 40, часом важко знайти роботу. Я бачив багато розрахунків від економістів і жодного - від фахівців по зайнятості, і це центральна проблема", - говорить Леонтій Бизов.

З одного боку, це дійсно так. Але чим продиктоване це прагнення роботодавців (перш за все, приватних компаній) брати на службу "молодих та ранніх", а не зрілих і досвідчених.

Одна з очевидних причин - бажання заощадити. Часто молоді фахівці (яким, до речі, теж працевлаштуватися зараз не так вже й легко) готові працювати за менші гроші і заодно брати на себе виконання різних "непрофільних" обов'язків - на відміну від дорослих, які знають собі ціну колег.

Буває так, що керівник підприємства - сама людина молодий, і йому як би не дуже зручно керувати підлеглими, які годяться йому в батьки та ще й знають і вміють більше нього. Але є і така причина: роботодавці не бачать перспектив співпраці з людьми вікової категорії "45+".

У цьому віці люди вже виростили дітей, придбали солідний професійний досвід, вирішили основні матеріальні завдання, при цьому вони знаходяться у відмінній фізичній формі. За ідеєю, ідеальна ситуація для того, щоб підвищити кваліфікацію і підкорити ті кар'єрні вершини, від яких раніше постійно відволікали різні сімейно-побутові проблеми.

Але для російських жінок 48-50 років - це вже передпенсійний вік. Роботодавці міркують: чи варто зв'язуватися з людиною, який все одно скоро звільниться? У підсумку і сама жінка починає замислюватися: а чи варто намагатися, розвиватися, рости, якщо все одно не візьмуть на пристойну роботу?

Так з економіки виявляються виключені не тільки ті, кому 55-60, а й (як би внаслідок цього) 45-річні. І їм залишається витрачати незрозуміло на що 10 самих, по ідеї, плідних років свого життя, щоб потім отримувати маленьку пенсію, а не більшу зарплату.

І ще один момент. Ті, хто застав радянські часи, знають, що тоді пенсіонерам дозволялося працювати за своєю основною спеціальністю не більше двох місяців на рік. Це, та ще й різного роду демографічні перекоси (наслідки воєнного та повоєнного періоду) в результаті привели до того, що молодих фахівців просто нікому стало вчити. Виявилася зруйнованою кадрова наступність. І зараз ми ризикуємо отримати таку ж ситуацію. Можливо, 50-річні, на відміну від 25-річних, дійсно не готові працювати за принципом "наш шибеник скрізь поспів". Але саме цим людям є що передати молоді. Інакше їх юним колегам доведеться діяти методом проб і помилок, а це навряд чи йде на користь компанії.

Чи змінить ситуацію підвищення пенсійного віку? Якщо роботодавець буде усвідомлювати, що ось цей 45-50 річний співробітник звільниться з компанії не через 5-10-15 років, а через 20, він, очевидно, буде по-іншому розглядати перспективи взаємодії з ним, його можливий (корисний всім!) функціонал. Так що, на мою думку, в нинішній ситуації з проблемами працевлаштування 45-річних причинно-наслідковий зв'язок дещо інша, ніж та, на яку вказує Бизов.

Півжиття на пенсії

А це вже питання соціальних (та й індивідуальних) стереотипів. Доводиться чути від активних, енергійних, здорових 50-річних людей: "Скоріше б на пенсію!". Питаєш таку людину: "А чим ви маєте намір там займатися?". Відповіді немає.

Стереотип цей складався десятиліттями, починаючи з поколінь наших прабабусь і прадідусів, які працювали на фізично важкій роботі, а після виходу на пенсію, на жаль, жили зовсім недовго. Вони мали право розраховувати на те, що держава про них подбає.

Але зараз на важких виробництвах зайняті мало хто, у більшості змінилися умови і характер роботи, а тривалість життя, як уже було сказано, збільшилася. В наші дні нікому не прийде в голову назвати літнім людини 50 років.

До речі, згідно з останньою вікової класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я, молодими вважаються люди віком від 18 до 44 років. Середній вік це, за сучасними мірками, 44-60 років. 60-75 - літній, 75-90 - старечий. Після 90 - довгожителі.

Тобто в Росії зараз на пенсію виходять жінки, що знаходяться "на екваторі" категорії "середній вік". Вже не будемо зайвий раз нагадувати про те, що сучасна медицина дозволяє в цьому віці народжувати дітей, а аж ніяк не "записуватися в бабусі".

За даними Росстату, через 30 років число тих, чий вік перевищить 100-річний рубіж, досягне в нашій країні майже 4 млн осіб. Це нинішні 70-річні. А з тих, кому сьогодні 45-50, більшість (якщо нічого екстраординарного не трапиться) будуть жити довше 90 років, стверджують статистики.

Фактично це означає, що, якщо пенсійний вік не зросте, людина буде півжиття працювати і півжиття перебувати на пенсії. Звідки він візьме гроші на гідне життя - подорожі, хобі, театри, розваги, гарний одяг, подарунки онукам? Хто буде (і з якою, власне, дива) годувати його весь цей час? Відповідей на ці питання у мріють про ранню пенсії немає.

Хтось, можливо, скаже: я продовжу працювати, як працював. Але якщо людина в змозі це робити, чи справедливо йому отримувати щомісячну доплату у вигляді пенсії від держави?

Втім, в Росії зараз лише 35% пенсіонерів продовжують працювати. А 65% вважають за краще жити на мізерні виплати, відмовляючи собі в нормальному способі життя. І виплати ці не виростуть, якщо пенсіонери в нашій країні через якийсь час стануть найчисленнішою частиною населення. Власне, за рахунок чого вони повинні збільшитися?

Безумовно, така проблема існує в усьому світі. І причина скрізь однакова: літні живуть дедалі довше, а молодих все менше. Але в більшості країн пенсіонери розраховують насамперед на себе. На свої накопичення, на спеціальні ощадні програми (в основному недержавні), на так звану зворотну іпотеку, коли люди в похилому віці переїжджають в житло дешевше і живуть на гроші від продажу своєї дорогої квартири.

У нас поки такої практики немає: пенсії - це синонім виплат від держави. І якщо ми розраховуємо на те, щоб вони стали більше - очевидно, неминучим повинен стати і більш довгий термін роботи.

Ми живемо у вільному світі, і, зрозуміло, не можна силою утримувати людину на роботі, якщо він вперто не бажає трудитися. Якщо не хоче працювати, вийти на пенсію - його право. Але тоді, мабуть, не варто і скаржитися на маленький розмір пенсії.

Я ще раз уточню. Держава, безумовно, повинна дбати про дуже літніх людей, про тих, у кого є проблеми зі здоров'ям, про тих, хто все життя пропрацював в тяжких умовах. Ми зараз говоримо не про ці випадки.

Та й врешті-решт, хіба самій людині це нецікаво - відчувати себе в будь-якому віці активним, корисним, творчим, конкурентоспроможним? Впевнена: і роботодавці завжди будуть зацікавлені в таких співробітників, скільки б їм не було років.