СУЧАСНА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Слово «банк» походить від і тал. «Ьапко» - стіл. Спочатку банки були виключно конторами, що виробляють різні грошові операції, і переважно міняльних контор (лавками). Поступово міняльної справа розширюється за рахунок видачі різноманітних позичок та залучення грошових коштів, і з'являються банки, які видають кредити, приймають вклади і проводять розрахункові операції. У сучасних умовах банки є основою економіки, своєрідною кровоносною системою економічного суспільства. Без них не може існувати сучасне суспільство, так як саме банки, будучи центром, через який здійснюються платежі, формують нормальне функціонування підприємств, проведення платежів та розрахунків, здійснення товарно-грошових відносин. У той же час саме завдяки банкам здійснюється перерозподіл коштів від тих, у кого є вільні грошові кошти, тим, кому вони в даний момент необхідні, завдяки мобілізації вільних грошових коштів і видачі кредитів.

Сукупність усіх банків є банківську систему, поява якої була зумовлена тим, що їх розширюється діяльність не може бути реалізована в окремо, поза підпорядкування єдиними правилами ведення операцій, поза опори на центр з його функціями, що об'єднують діяльність системи. Саме тому банківська система почала формуватися тільки в умовах появи центральних банків і виділення їх з числа інших банків не тільки в якості емісійних центрів, а й регулює ланки.

Під банківською системою розуміється строго визначена законом структура спеціалізованих організацій особливого роду, що діють у сфері фінансів і грошово-кредитних відносин і мають виняткові повноваження для здійснення банківської діяльності. В єдину банківську систему, таким чином, включені центральний банк, комерційні банки та їх філії, філії та представництва іноземних банків.

В даний час кілька розширюється поняття банківської системи, і в широкому сенсі цього слова вона включає не тільки банки, але і супутні кредитні організації, які дозволяють банкам більш ефективно виконувати свої функції, зокрема, спілки та асоціації банків, банківську інфраструктуру і банківський ринок [1] .

В організаційному плані банківська система може бути як однорівневої (однозвенной), так і дворівневої (двухзвенной).

При однорівневої системи центральний банк і комерційні банки знаходяться на одному рівні, виступаючи рівноправними агентами або відділеннями центрального банку. Така система зустрічається в країнах зі слаборозвиненою економікою або країнах з тоталітарним режимом. Вона була характерна для СРСР, коли наявні три банки (Центральний банк, Будбанку і Внешторгбанк) та ощадні каси знаходилися на одному рівні і розрізнялися тільки цілями і функціями.

Дворівнева система являє собою поділ всіх банків на верхній і нижній рівні. На верхньому, першому рівні знаходиться центральний банк, який виступає в ролі організатора і контролера грошового обігу в країні, на другому - самостійні, але підконтрольні центральному банку комерційні банки. Схематично дворівнева система виглядає наступним чином (рис. 1).

Така система характерна для розвинених країн з великою кількістю комерційних банків і володіє відмінним статусом центральним банком. Даний підхід закономірний і в тому випадку, якщо критерієм виділення рівнів в банківській системі обрано наявність або відсутність у його елементів державно-владних повно-

Мал. 1. Структура банківської системи

мочій. У цьому випадку дійсно верхній рівень банківської системи займає центральний банк, а нижній - банки, філії і представництва іноземних банків [2] .

Іноді в літературі зустрічається думка про трьох рівнях банківської системи. У третій рівень включаються небанківські організації, що визначають інфраструктуру банківської системи. До них відносяться асоціації, спілки, система страхування вкладів, кредитні бюро, колекторні агентства, інкасаторські і розрахункові організації.

В цілому ж, говорячи про дворівневій системі, варто відзначити, що першим рівнем в банківській системі виступає центральний банк, який крім загальних для всіх кредитних організацій банківських операцій виконує ряд невластивих їм функцій: є головним банком країни, виступає емісійним центром, проводить грошово-кредитну і валютну політику, здійснює контроль і нагляд за комерційними банками. Другий рівень представлений комерційними банками, які поділяються на спеціалізовані та універсальні.

В даний час немає точного визначення одного з найбільш часто вживаних в останні роки понять - «універсальний банк». Багато словники описують універсальний банк як кредитний інструмент, здатний займатися всіма видами фінансової діяльності як на національному, так і на міжнародному рівні. У Великобританії, наприклад, використовується поняття full service bank, т. Е. Банк, який займається глобальної банківською діяльністю (global banking). Вважаючи наведене вище визначення недостатнім, французькі експерти виділяють аспекти, уточнюючі поняття універсального банку:

• 1) міжнародний характер діяльності, т. Е. Здійснення операцій на міжнародному ринку капіталів, наявність закордонної мережі відділень і філій, а також глобальність діяльності як в її географії, так і по набору пропонованих банківських продуктів;
• 2) величина банку (універсальний банк зазвичай буває великим);
• 3) законодавство і регламентації, які задають конкретні інституційні форми банківської діяльності в окремих країнах. У Франції, наприклад, тип універсального банку закріплений законодавчо, причому ці банки можуть займатися різноманітними видами як фінансової, так і нефінансової діяльності, починаючи від управління нерухомістю, надання послуг підприємствам (зокрема, в галузі фінансового інжинірингу) і кінчаючи створенням туристичних агентств.

В цілому можна відзначити, що універсальні банки - це банки, які виконують великий спектр операцій і обслуговують всі категорії клієнтів. Природно, що російські кредитні організації відрізняються від зарубіжних універсальних банків, в першу чергу значно меншими розмірами бізнесу, по-друге, обсягом і переліком операцій.

Спеціалізовані банки можна визначити як банки, які здійснюють одну або кілька провідних операцій або обслуговують певну категорію клієнтів. До спеціалізованих банків відносять:

• • іпотечні банки, які спеціалізуються на видачі кредитів під заставу нерухомості на придбання нерухомості (іпотечних кредитів). Особливістю цих банків є те, що вони є банками довгострокового кредиту, т. Е. Видають їх на термін від 10 років і вище (середній термін іпотечного кредиту від 20 років). Для надання таких кредитів банк повинен мати довгостроковими ресурсами, в якості яких виступають власний капітал банку та залучені кошти, що формуються шляхом випуску і реалізації довгострокових іпотечних облігацій. Найчастіше такі банки не приймають вклади населення. Протягом останніх десятиліть джерелом ресурсів для таких банків виступає сек'юритизація (оформлення кредитів у вигляді цінних паперів і реалізація останніх на ринку), що дозволяє банкам не тільки знижувати ризик операцій, а отже, знижувати відсотки по кредитах, а й розширювати обсяги видаваних кредитів;
• • інвестиційні банки, основними операціями яких є операції з цінними паперами. Розрізняють інвестиційні банки першого типу, характерні для країн з розвиненим ринком цінних паперів (наприклад, США), і інвестиційні банки другого типу, характерні для країн з недостатньо розвиненим ринком цінних паперів (Італія). Інвестиційні банки першого типу виконують різноманітні операції, пов'язані тільки з цінними паперами, - формують капітал за рахунок випуску акцій і облігацій, розміщують отримані грошові кошти в корпоративні, рідше державні цінні папери, виступають посередниками на ринку цінних паперів, виконують функції андеррайтера при первинному розміщенні цінних паперів клієнтів. Таким банкам заборонено приймати вклади населення, що пов'язано як з довгостроковістю вкладень цих банків, так і з високою ризикованістю операцій, що проводяться. Інвестиційні банки другого типу здійснюють операції не тільки з цінними паперами, але і займаються довгостроковим кредитуванням нефінансового сектора економіки. При цьому їм дозволено приймати вклади населення, але тільки на довгостроковій основі, що призводить до необхідності формування певних резервів, які знижують прибутковість даних банків, так як резерви можуть бути розміщені тільки в ліквідні вкладення (короткострокові цінні папери, державні та муніципальні цінні папери, блакитні фішки), прибутковість яких мала. Для Росії в даний час характерно поява інвестиційних банків другого типу, так як ринок цінних паперів в країні ще не отримав належного розвитку;
• • ощадні банки, головним клієнтом яких виступає населення. Ці банки універсальні по набору операцій, вони виконують операції із залучення вкладів, видачі кредитів, проведення розрахунків, купівлі та продажу цінних паперів і т.д., але спеціалізація їх проявляється в тому, що їх діяльність нерозривно пов'язана з населенням;
• • зовнішньоторговельні банки, діяльність яких спрямована на обслуговування зовнішньої торгівлі. Основними операціями цих банків є здійснення міжнародних розрахунків і видача зовнішньоторговельних кредитів, т. Е. Кредитування експортно-імпортних операцій;
• • банківські установи являють собою приватні банківські установи, що займаються засновницької діяльністю, біржовими спекуляціями, операціями з дорогоцінними металами, управлінням довірчими фондами, кредитуванням місцевих органів влади. Такі будинки з'явилися першими банками і виросли з лихварства. В даний час їх кількість незначна, вони зустрічаються лише в окремих країнах, зокрема в Німеччині, США, Франції, Англії. При цьому варто відзначити, що на сьогоднішній момент вони не є приватними, а в більшій мірі знаходяться в управлінні сім'ї, наприклад банкірський будинок Ротшильда, Моргана, Рокфеллера;
• • інноваційні банки, які здійснюють венчурні (ризикові) операції, пов'язані з реалізацією науково-технічних проектів;
• • поштово-ощадні банки виникли як державні установи по залученню коштів дрібних вкладників. Через поштові відділення вони акумулюють внески населення, здійснюють прийом і видачу коштів, проводять кредитування населення. Останнім часом в більшості країн все більшого поширення набувають кредитно-розрахункові операції цих банків. Найбільш характерні вони для Німеччини.

Розвинена банківська система передбачає не тільки велику кількість банків, але і розгалужену мережу філій і представництв цих банків, що дозволяють більшою мірою обслуговувати клієнтів. В банківську систему включаються і іноземні банки, і їх філії, що діють на території даної країни.

Відповідно до регламентацією і ліцензуванням банківську систему поділяють на універсальну і спеціалізовану. В універсальній системі комерційні банки мають можливість виконувати всі види кредитно-фінансових послуг. У спеціалізованій системі різні комерційні банки орієнтовані на виконання щодо вузького кола операцій. У чистому вигляді жодної з систем не існує, так як кожна має свої переваги і недоліки. У той же час країною, максимально наближеною до універсальної системі, є Німеччина, а країною зі спеціалізованою банківською системою - США.

При спеціалізованої банківській системі перевагою виступає можливість більш якісного проведення даної операції: клієнти, які звертаються в банк, також розраховують на отримання тільки даної послуги, як правило, вартість таких послуг може бути нижче, ніж в універсальному банку. У той же час ці банки більш ризикові, так як не відбувається диверсифікації операцій, наприклад, криза в галузі (при галузевої спеціалізації) може привести до банкрутства такого банку. При універсалізації втрачаються переваги спеціалізації як такої, але при цьому значно зменшується ризик втрат і відповідно збільшується фінансова стійкість таких банків. Крім того, в сучасних умовах, коли клієнти тісно пов'язані з банківським обслуговуванням (отримання заробітної плати, оплата платежів, проведення розрахунків, отримання кредитів), вони вибирають універсальний банк, де можна відразу отримати весь комплекс необхідних послуг. В силу цього в останні десятиліття намітилася тенденція до поступового переходу від спеціалізованої банківської системи до універсальної, прикладом чого є банківська система Японії і Австралії.

Подальший розвиток кредиту і банків проявляється в розширенні, усуспільнення фінансово-кредитних установ, появі нових завдань і функцій банківської системи. Якщо на етапі становлення вона виконувала роль витіснення лихварського кредиту шляхом зростаючого залучення грошових коштів усіх економічних агентів, як підприємств, населення, так і держави, то в подальшому її роль істотно змінилася. Сучасна банківська система виконує функції не тільки акумуляції і мобілізації грошових коштів, але і їх розміщення. Поступово банківська система перетворилася на всесильного монополіста, який розпоряджається майже всім грошовим капіталом, в силу чого з'явилася і розширюється функція посередника в проведенні платежів. Розвиток безготівкового обігу призводить до того, що основою всіх розрахунків, проведених в країні, стає банківська система. Розширився перелік операцій, що проводяться банками. Однак особлива роль саме банківської системи в цілому полягає в її впливі на соціально-економічні процеси, що відбуваються в країні. За допомогою грошово-кредитних важелів, вміло підтримуючи стабільність функціонування грошового обігу, банківська система здатна регулювати економіку країни.

Елементи, що утворюють банківську систему, мають різні в рамках даної системи цілі, завдання, функції, повноваження і відповідальність, т. Е. Мають різний статус. Але при цьому вони діють в одній і тій же сфері суспільних відносин - сфері фінансів і грошово-кредитного обігу, мають єдиний предмет і метод регулювання.

Структурні елементи банківської системи можуть бути класифіковані за різними ознаками. Так, за наявності державно-владних повноважень виділяються: центральний банк, як банк, що має державно-владні повноваження, і кредитні організації, філії та представництва іноземних банків, таких повноважень не мають. Організації, що входять в банківську систему, можуть мати статус юридичної особи (центральний банк, комерційні та іноземні банки) або не мати такого статусу (структурні підрозділи, територіальні установи центрального банку, представництва та філії вітчизняних і зарубіжних банків).

За місцем реєстрації банки поділяються на вітчизняні (національні банки) і іноземні.

Залежно від цілей, що стоять перед організаціями, включеними в банківську систему, їх підрозділяють на комерційні, основною метою діяльності яких є отримання прибутку, і некомерційні організації, наприклад центральний банк, який не має на меті одержання прибутку.

Як уже зазначалося, для успішного функціонування банківської системи необхідна наявність деяких небанківських інститутів, які складають інфраструктуру банківської системи - відділення інкасації, що займаються інкасацією грошових коштів, розрахункові організації, які проводять розрахунки між банками. Розрахункові небанківські кредитні організації мають право здійснювати наступні операції: відкривати і вести рахунки юридичних осіб, здійснювати розрахунки за дорученням юридичних осіб, в тому числі банків, корпорацій по їхньому банківському рахунку.

Залежно від функціонального призначення зазначені небанківські кредитні організації можуть:

• • обслуговувати юридичних осіб, в тому числі кредитні організації, на міжбанківському, валютному ринках і ринку цінних паперів;
• • проводити розрахунки за пластиковими картками;
• • виконувати інкасацію грошових коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і касове обслуговування юридичних осіб;
• • виконувати операції з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі.

Таким чином, в цілому структура банківської системи може бути представлена ​​у вигляді двох рівнів.

• 1. Центральний банк.
• 2. Банківський сектор:
  • • універсальні комерційні банки;
  • • спеціалізовані комерційні банки, в тому числі: ощадні банки, іпотечні банки, інвестиційні банки, зовнішньоторговельні банки, банківські установи;
  • • небанківські організації, що визначають інфраструктуру банківської системи, що включають інкасаторські і розрахункові установи.