Служба економічної безпеки

1.4. Системний і функціональний підхід до управління банкрутством

Управління в широкому сенсі слова - це синтез засобів і способів підготовки управлінських рішень і організація їх виконання. Сформулюємо визначення терміна «управління банкрутством».

Управління банкрутством - діяльність органів державної влади (або за їх дорученням інших юридичних осіб), сукупність важелів, за допомогою яких здійснюється вплив па суб'єкт господарювання, який є неспроможним або банкрутом.

Управління взагалі є надзвичайно складним видом діяльності і управління банкрутством в цьому сенсі - не виняток. Тому в управлінському процесі дуже важливий принцип системності. Впровадження цього принципу було особливо поширене в 70-х роках XX століття [55].

Використання в практиці управління системного підходу, на думку В. Шоріна, дозволяє врахувати безліч чинників самого різного характеру, виділити з них ті, які надають на об'єкт найбільший вплив з погляду наявної загальносистемних цілей і критеріїв, знайти шляхи і методи ефективного впливу на них [ 55, с. 5]. Отже, реалізація принципу системності стосовно до управління банкрутством, тобто погляд на нього як на систему, цілком природний з дослідницької точки зору. В умовах системного підходу забезпечується реалізація принципів організації кожного елемента, що входить в систему.

Особливо підкреслимо, що стать управлінням банкрутством слід розуміти управління ним з боку держави.

Дослідження показали, що управління банкрутством є прерогативою держави, господарюючий же суб'єкт може управляти тільки своїм фінансовим становищем в рамках повноважень наданих йому державою. Державне управління банкрутством здійснюється посредствам реалізації законодавчої і виконавчої влади, а також через систему судочинства (рис. 1.7). Такий принцип управління в цілому і банкрутством зокрема закладений ст. 6 Конституції України, де зазначено, що: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України» [56].

Мал. 1.7. Схема державного управління банкрутством.

Системний підхід в організації управління банкрутством передбачає чітке визначення: по-перше, цілей і завдань управління банкрутством, по-друге: об'єктів і суб'єктів і, по-третє: механізму його реалізації. Розглянемо елементи організації управління банкрутством з урахуванням використання системного підходу.

Функціонування інституту банкрутства переслідує одночасно декілька цілей: 1) вчасно виявити боржників, які терплять тимчасові фінансові труднощі, володіючи значним виробничим потенціалом, і допомогти їм подолати ці труднощі; 2) ліквідувати збиткові підприємства, які не здатні працювати, приносячи прибуток; 3) захистити права як кредиторів, так і боржника при проведенні конкурсного процесу і виробництва (рис. 1.8).

Об'єктами управління банкрутством відповідно до законодавства України є суб'єкти підприємницької діяльності [43, ст. 2; 26, ст. 1].

Суб'єктами управління банкрутством виступають органи державної влади.

Головним органом, що здійснює управління банкрутському, є арбітражний суд. Відповідно до законодавства України [43, ст. 10; 26, ст. 6] справи про банкрутство розглядаються виключно арбітражними судами. З квітня 1998 р відповідно до Указу Президента України. «Про створення в арбітражних судах України спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство» [57] офіційно введена спеціалізація серед суддів, що має забезпечити підвищення ефективності розгляду цієї категорії справ в суді. Таким чином, в організаційній структурі арбітражних судів з'явилися спеціальні відділи - колегії з розгляду справ про банкрутство (рис. 1.9).

Мал. 1.8. Цілі і завдання організації управління банкрутством

Мал. 1.9. Схема організаційної структури арбітражного суду Донецької області

Центральним органом виконавчої влади в структурі управління банкрутством в Україні в період з 1996 по 2000 рік було Агентство з питань запобігання банкрутству, створене на підставі Указу Президента №435 / 96 від 17 червня 1996 [58] і Постанови Кабінету Міністрів України № 990 від 22 серпня 1996. [59], яке згодом було перейменовано в Агентство з питань банкрутства [60].

На Агентство покладалися обов'язки узагальнення практики застосування законодавства з питань, що входять в його компетенцію, розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства і в установленому порядку направлення їх на розгляд Кабінету Міністрів України. В рамках своїх повноважень Агентство повинно було забезпечувати виконання актів законодавства України, здійснювати систематичний контроль за їх реалізацією.

Спочатку Агентство мало три регіональні представництва. Івано-Франківське територіальне відділення, яке обслуговує підприємства та організації Івано-Франківської, Чернігівської та Закарпатської областей; Кримське територіальне відділення та Харківське територіальне відділення, в сферу впливу якого входили Харківська, Полтавська і Сумська області (рис. 1.10).

Мал. 1.10. Територіальне управління банкрутством.

Дослідження показали, що Агентство здійснювало свої повноваження тільки на 26% території України щодо її територіального устрою, закріпленого ст. 133 Конституції. Звичайно, це явно недостатньо з позиції організації управління, особливо в умовах кризи платежів.

Агентство з питань банкрутства, будучи бюджетною організацією, мало регламентований незначний штат співробітників. Організаційна структура Агентства включала 5 управлінь та 5 відділів (рис. 1.12). У 1998 році після перейменування Агентства відповідно до Указу Президента України [60] йому були надані додаткові повноваження і створені його регіональні відділення. До числа наданих додаткових повноважень ставилися: захист майнових інтересів держави, організація і підготовка фахівців з питань банкрутства, а також ведення єдиної бази даних про підприємства-банкрути.

З липня 1998 року на підставі Указу Президента «Про додаткові заходи щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства» [61] для виконання функцій розпорядження майном боржника та ліквідації банкрута стали залучатися треті особи - фахівці з питань банкрутства, що є суб'єктами підприємницької діяльності і діють на підставі ліцензій, які видаються Агентством. Таким чином, за Агентством закріплювалося право здійснення ліцензування таких фахівців [62].

У 2000 році відповідно до Указу Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» [63, ст. 3] Агентство було перепідпорядковано Міністерству економіки і на базі ліквідованого центрального органу виконавчої влади - Агентства з питань банкрутства створено державна госпрозрахункова установа «Агентство з питань банкрутства» [64]. Як наслідок, зміни в загальній структурі центральних органів спричинили і зміни в структурі організації управління банкрутством (рис. 1.13). На місцях з 2001 року утворені регіональні (обласні) управління з питань банкрутства, що є територіальними органами Міністерства економіки України [65].

Якщо виявлено ознаки злочинного банкрутства, то подальше управління таким суб'єктом здійснюють правоохоронні органи: МВС, прокуратура і народний суд.

Використання в управлінні банкрутством системи судочинства є об'єктивною необхідністю, яка випливає, показав аналіз і, на думку юристів [15, 14, 66, 67], з причинного залежності виникнення неплатоспроможності. Саме: 1) з огляду на прорахунків у підприємницькій діяльності та несприятливої ​​економічної політики держави і 2) з огляду на недобросовісних дій [15, с. 93].

Мал. 1.12. Організаційна структура Агентства з питань банкрутства

Мал. 1.13. Організаційна структура управління питаннями банкрутства при Міністерстві економіки України

За запропонованою нами класифікації перша причинно-наслідковий залежність відповідає випадковому і простому виду банкрутства, управління якими здійснюється через систему арбітражних судів. Друга причинно-наслідковий залежність відповідає злочинному банкрутства, що є предметом кримінально-правового регулювання. Розслідуванням такого виду злочинів займається прокуратура, а управлінням - народний суд.

Суб'єкти управління банкрутством здійснюють вплив на об'єкт управління за допомогою реалізації механізму банкрутства. Тому наступним елементом, що підлягають розгляду, є дослідження цього механізму.

Під механізмом управління банкрутством слід розуміти систему, що визначає порядок здійснення управління процесом банкрутства суб'єктів.

Механізм управління банкрутством включає 5 взаємопов'язаних елементів: методи, важелі, правове, нормативне та інформаційне забезпечення. Досліджуємо кожен із зазначених елементів.

Методи управління банкрутством - це способи впливу на процес банкрутства. Виходячи з норм законодавства України, слід виділяти два способи: 1) позасудовий і 2) судовий.

Під важелями управління банкрутством слід розуміти прийоми дії методів. Отже, такими важелями будуть наступні законодавчо встановлені процедури:

1) при позасудовому - запобігання банкрутству: через ведення реєстру неплатоспроможних підприємств; проведення аналізу фінансово-майнового стану підприємств; розробку планів санації та реструктуризації і організацію їх проведення; формування фонду стабілізації внесених до реєстру неплатоспроможних підприємств і розподіл його коштів;

2) при судовому - розпорядження майном боржника; ліквідація; санації, реструктуризації неспроможних боржників; мирової угоди; кримінального покарання відповідно до статті 156 частини 2, 3, 4 КК України.

Правове забезпечення функціонування механізму управління банкрутством включає в себе законодавчі акти, укази, постанови, накази та інші правові документи.

Основним актом, що регулює питання організації та управління банкрутством в Україні, є Закон України «Про банкрутство» від 1992 року, який містив 22 статті (подібний закон в Росії містить 350 статей). Його нова редакція, що вступила в силу з 01.01.2000 р, містить 7 розділів і 53 статті, проте питання, пов'язані з встановленням фінансової неспроможності та банкрутства, не знайшли чіткого відображення і в ній.

Нормативне забезпечення функціонування механізму управління банкрутством - це інструкції, методичні вказівки та роз'яснення, методики.

Слід зазначити, що недоліки діючого законодавства компенсувалися роз'ясненнями Президії Вищого арбітражного суду України, тексти, яких за обсягом майже в 10 разів перевищували сам закон.

Методичне забезпечення включає методики, розроблені Агентством з питань банкрутства, які носять внутрішньовідомчий характер і стосуються проведення Агентством і його структурними підрозділами заходів пов'язаних із санацією боржників, внесених до реєстру неплатоспроможних підприємств, ведення якого входить в коло його обов'язків.

Агентством розроблено методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Зазначений документ покликаний допомогти встановити факт фінансової неспроможності підприємств на основі цілого ряду критеріїв (показників) з метою внесення цього суб'єкта до реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій. Однак система показників і коефіцієнтів, що входить в методику, не дає змоги реально встановити факт фінансової неспроможності або загрози такої, не кажучи вже про встановлення факту банкрутства, що, як показують дослідження, має велике значення в цілях прийняття управлінських рішень. Таким чином, відсутні методики визначення фактів неспроможності і банкрутства, які є ключовими точками в управлінні банкрутством.

Інформаційне забезпечення функціонування механізму управління банкрутством - це сукупність інформації: 1) щодо забезпечення управління (довідки банку, висновку про фінансово-майновий стан боржника на підставі проведеного аудиту, або запрошених судом експертів, письмові пояснення та довідки боржників та ін.) І 2) по організації управління (заяви про порушення справи про банкрутство, ухвали і постанови суду, протоколи зборів кредиторів та ін.).

Обмін інформацією між органами управління банкрутством практично відсутня, якщо не брати до уваги, що арбітражні суди на свій розсуд можуть запитувати розпорядників майном і незалежних ліквідаторів для реалізації відповідних своїх рішень у Агентства з питань банкрутства. Вивчення показало, що причини відсутності інформаційних зв'язків криються, по-перше, в неотрегулированности самого механізму управління банкрутством і, по-друге, в недостатній методичної забезпеченості для отримання корисної інформації, необхідної для прийняття управлінського рішення за межами повноважень одного органу.

Внаслідок використання системного підходу розглянуті елементи системи управління банкрутством.

Застосування системного підходу дозволяє нам побудувати модель організації управління банкрутством (рис. 1.14) і позначити область вивчення (темного кольору).

Мал. 1.14. Рекомендована модель організаційно-економічного механізму управління банкрутством

Першочерговість вивчення виділених областей обумовлюється тим, що в управлінні банкрутством:

1) судові методи в частині роботи арбітражного суду є домінуючими в Україні, а практика використання судових методів для припинення зловживань, злочинів і корупції з цих питань повністю відсутня, що робить скрутним її аналіз і вивчення;

2) позасудові методи, які повинні здійснюватися Агентством з питань банкрутства, реалізуються слабко;

3) вихідною точкою в прийнятті управлінського рішення щодо банкрутства боржника має служити виявлення фінансової неспроможності

4) встановлення факту банкрутства, що може бути реалізовано посредствам організації обліку неплатоспроможних боржників і раціоналізації методичного та інформаційного апарату механізму банкрутства.

При вивченні діяльності з управління банкрутством можна виділити ряд аспектів або підходів, але найбільш поширеним є функціональний. Використання нами функціонального підходу з метою вивчення системи управління банкрутством обумовив той факт, що саме він дозволяє з'єднати воєдино розрізнені як функціонально, так і законодавчо органи і проведені ними заходи з управління банкрутством.

Функціональний аспект відображає загальний підхід до проблеми управління та включає наступні функції управління: 1) організація; 2) планування; 3) облік; 4) аналіз; 5) контроль і 6) регулювання. Виходячи з логіки управління банкрутством, порядок реалізації функцій управління, на нашу думку, повинен структуруватися в наступному порядку: 1) регулювання; 2) облік; 3) аналіз; 4) планування; 5) організація; 6) контроль (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Функції управління банкрутством і органи їх реалізують

Органи управління

функції управління

регулювання

облік

аналіз

Планування, прогнозування

організація

контроль

Законодавчі органи України

*

Арбітражний суд

*

*

Агентство з питань банкрутства

*

*

*

*

*

народний суд

*

*

Реалізація функції регулювання покладено на органи державної законодавчої влади і має на увазі формування нормативно-правової бази управління банкрутством. Формування ж внутриведомственной нормативної бази покладається і на Агентство з питань банкрутства. Реалізація функцій обліку та аналізу покладено на Агентство з питань банкрутства. Функція планування є специфічною функцій в управлінні банкрутством. Її реалізація має на увазі не планування доведення підприємств до стану неплатоспроможності, а прогнозування можливої ​​кількості банкрутів, наслідків визнання банкрутом підприємств, визначення необхідного складу і кількості фахівців з питань банкрутства. Ця функція лише частково реалізується Агентством. Арбітражні і народні суди реалізують функцію організації збудження і розгляду справ про банкрутство суб'єкта господарювання з подальшим прийняттям рішень щодо боржника і дій його посадових осіб. Реалізація контрольної функції законодавчо покладається на органи, які приймають рішення, тобто на суди і на Агентство в рамках його повноважень при виконанні покладених на нього обов'язків.

На підставі вивчення практики управління банкрутством в Донецькій області можна констатувати, що фактично управління здійснюється арбітражним судом, яким реалізується функція організації: розгляд справ про банкрутство суб'єктів, прийняття рішень (ліквідація, санація) і організація їх виконання. Арбітражний суд відповідно до прийнятого рішення щодо боржника або призначає ліквідаційну комісію, якщо підприємство визнано банкрутом, або - розпорядників майном, якщо прийнято рішення про санацію / реорганізації боржника. Причому, як це випливає зі звітів арбітражного суду Донецької області, є значні упущення і порушення з боку ліквідаційних комісій [41, с. 36; 42, с. 57]. Реалізація функцій обліку, аналізу та контролю на практиці зведені до мінімуму. Справедливість висунутого нами тези підтверджує той факт, що в Донецькій області не зареєстровано жодного неплатоспроможного підприємства, як немає і самого реєстру неплатоспроможних підприємств, а в суді знаходяться незакриті справи господарюючих суб'єктів, оголошених банкрутами ще в 1992 році.

Дослідження показали, що логіка здійснення процесу управління банкрутством повинна мати наступну структуру (рис. 1.15).

Рі с.1.15. Рекомендована логічна схема реалізації управління банкрутством

Різного роду відхилення від представленої схеми призводять на практиці до того, що механізм банкрутства працює з перебоями. Підприємства, що мають тимчасові труднощі, визнаються банкрутами, тобто юридична оцінка не є еквівалентною економічної; прийняті судом рішення не виконуються або виконуються дуже повільно, або оскаржуються у Вищому арбітражному суді з метою перегляду прийнятого рішення.

Таким чином, використання системного і функціонального підходу до управління банкрутством дозволило нам:

• сформувати організаційну модель управління банкрутством з виділенням цілей і завдань, об'єктів і суб'єктів і Механізму управління банкрутством;

• встановити і обґрунтувати органи управління банкрутством;

• сформулювати визначення термінів «управління банкрутством», «механізм управління банкрутством»;

• досліджувати механізм і розробити схему реалізації управління банкрутством на підставі використання функціонального підходу.

«« «Попередня наступна »» »