Космічні успіхи. Краще більше, та менше
Друга половина листопада видалася врожайною для космічної галузі України. 17 листопада з космодрому Воллопс (Вірджинія, США) була успішно виведена на орбіту ракета-носій Antares з вантажним кораблем Cygnus з корисним навантаженням 3450 кг для міжнародної космічної станції.
21 листопада з космодрому Куру (Французька Гвіана) ракета легкого класу Vega Європейського космічного агентства доставила на сонячно-синхронну орбіту супутник Mohammed VI-B масою 1108 кг, виготовлений компанією Thales Alenia Space за участю Airbus на замовлення Королівства Марокко.
Українські підприємства беруть участь у створенні обох ракет-носіїв. КБ «Південне» спроектувало, а ВО «Південмаш» виготовило основну конструкцію першого ступеня РН Antares. Ці ж підприємства забезпечили РН Vega двигуном 4-го ступеня, який включається на останньому етапі старту і забезпечує точність виведення супутника на задану орбіту.
Відразу дві космічні удачі за тиждень. Прес-релізи ДКАУ на цей рахунок були стриманими. Зате політики і ЗМІ дали волю емоціям. «Космічна держава: NASA запустила« українську »ракету», відзвітувало про запуск Antares інформагентство «RBK.Украіна».
«Сьогодні ракета-носій« Антарес », яка має першу українську щабель, успішно вивела на орбіту космічний корабель« Синус »(« Либідь »). Крок за кроком Україна повертає свій статус космічної держави. Вітаю Державне космічне агентство України », - написав на своїй сторінці в Facebook міністр Кабінету Міністрів Олександр Саєнко.
Посол України в США Валерій Чалий також прокоментував на своїй сторінці в FB запуск Antares, назвавши його «успішним прикладом співпраці компаній космічної галузі України і США в сфері мирного дослідження космосу».
«Так, головна конструкція першого ступеня ракети розроблена конструкторським бюро« Південне »і виготовлені на Південному машинобудівному заводі ім. Макарова у співпраці з українськими підприємствами «Хартрон-Аркос», «Хартрон-ЮКОМ», «Рапід» та ін. Українські фахівці брали активну участь у випробуваннях «Антареса», які проводилися в США », - написав Чалий.
Г-н посол не забув згадати і про те, що американський замовник ракети - компанія Orbital ATK в червні 2018 р стала підрозділом однієї з найпотужніших оборонних корпорацій США - Northrop Grumman Inc. Однак не захотів говорити або не знав про участь в проекті створення РН Antares російських підприємств.
Об'єктивності заради варто все ж сказати, що «космічною державою» прийнято називати країну, що має можливість виводити своїми ракетами власні супутники. За цими параметрами Україна і раніше тільки з застереженнями можна було вважати повноцінною «космічною державою». За час незалежності були запущені тільки два українських супутника - «Січ-1» і «Січ-1М». Запуски виготовлених в нашій країні носіїв забезпечували інші держави - Росія, Казахстан або міжнародний консорціум Sea Launch. Свого космодрому Україна, як відомо, не має.
При цьому ще 10-15 років тому Україна входила в трійку провідних держав за кількістю пусків своїх носіїв після США і РФ або ж ділила 3-е-5-е місця за цим показником з ЄС і Китаєм. Ще на початку цього десятиліття тодішній гендиректор «Південмашу» Віктор Щеголь цілком серйозно говорив про необхідність забезпечити складання підприємством 10 ракет на рік і більше, щоб «Південмаш» став прибутковим.
У 2018 року Україна не може записати на свій рахунок жодного ракетного пуску. Останній був проведений в грудні 2017 року з космодрому Байконур. РН «Зеніт», виготовлена ще до кризи 2014 р вивела на орбіту ангольський супутник AngoSat.
Тому роль подій першої величини в космічній галузі тепер зайняли міжнародні проекти, роль в яких Україна вже є не домінуючою, а тільки лише допоміжною.
З огляду на неприязних відносин з Росією абсолютно всі українські коментатори замовчують про участь росіян у виробництві РН Antares, яка доставляє вантажі на Міжнародну космічну станцію. Хоча саме давній партнер «Південмашу» - підмосковне НВО «Енергомаш» забезпечує цей проект самої критичною і капіталомісткої продукцією - двигунами першого ступеня, які в Дніпрі з'єднуються з іншими агрегатами цієї частини ракети-носія.
Спочатку Antares використовував двигуни першого ступеня НК-33, розроблені для радянської місячної програми ще в 60-х рр. Ракетобудівникам з Дніпра ці двигуни були знайомі ще по спільній роботі в загальносоюзної кооперації. Саме тому американці і довірили КБ «Південне» і «Південмашу» участь в проекті.
Після аварії 2015 р старі російські двигуни були визнані не відповідними вимогам безпеки. Але незадовго до цього провайдер НАСА - компанія Orbital ATK, очевидно, не без допомоги космічного агентства США уклала контракт з основним виробником ракетних двигунів РФ - НВО «Енергомаш». Після цього в дуже короткі терміни почалися поставки модернізованих двигунів РД-181 для Antares.
Поки що укладений контракт на поставку 20 двигунів вартістю понад $ 11 млн. Кожен з можливістю опціону на додаткові поставки до кінця 2021 р І це не поодинокий приклад співпраці російських та американських підприємств в області космосу.
Якщо не брати до уваги спільну експлуатацію Міжнародної космічної станції і польоти американських астронавтів на російських «Союзах», найпомітнішим спільним проектом цих країн є поставки двигунів РД-180 для найбільшої на сьогоднішній день американської ракети-носія Atlas-5.
Формально «спільним виробником» двигуна РД-180 вважається компанія PrattWhittney. Однак збирається двигун в Росії з російських комплектуючих на все тому ж НВО «Енергомаш». Правом на монтаж двигунів в США володіє підприємство United Launch Alliances, створене найбільшими корпораціями США - Boeing і Lockheed Martin.
Про масштаб співробітництва свідчать 79 пусків з 2002 р і корисне навантаження, яка виводилася американцями за допомогою російських двигунів. Це численні розвідувальні та навігаційні супутники, автоматичні міжпланетні станції і унікальний військовий орбітальний літак Boeing-X37B.
З недавніх пір конкуренцію ULA (United Launch Alliance) намагається скласти Space X Ілона Маска, яка переконує американських законодавців, що приватна компанія готова забезпечити НАСА дешевшими пусками. Але навіть якщо це і так, то поставки російських двигунів в США будуть вироблятися як мінімум до 2021 року включно, а то і пізніше.
Адже за допомогою Atlas-5 Boeing збирається виводити на орбіту свій пілотований корабель Starliner. Ця ж РН призначена для запуску вантажного корабля наступного покоління для постачання МКС - Dream Chaser і інших проектів.
Що стосується України, через неврегульовані військово-політичних відносин з РФ Antares є, мабуть, єдиним російсько-американським проектом, «стикування» якого здійснюється в Україні.
Інший, куди більший для України проект, який раніше реалізовувався за участю корпорації Boeing, - «Морський старт» зараз знаходиться на роздоріжжі.
Російська компанія S7 Владислава Фільов, яка викупила майно консорціуму Sea Launch за $ 150 млн., До сих пір не може домовитися про виробництво для нього в Україні ракет-носіїв з російських двигунів.
В останньому інтерв'ю гендиректор S7 Сергій Сопів говорить про наміри самостійно створити ракету, яка буде краще «Зеніту». Але визнає, що це важке завдання, оскільки «в своєму класі дана ракета і сьогодні все ще краща в світі» (www.space.com.ua).
У той же час він обходить питання про виробництво «Зеніту» в Україні, хоча в квітні 2017 року компанія S7 Sea Launch Limited підписала контракт з «Южмашем» на виготовлення 12 ракет. Після цього представники «Південмашу» заявили про наявність у підприємства твердого пакета замовлень на $ 350 млн.
Зрозуміло, що питання відновлення виробництва РН «Зеніт» для нового власника компанії Sea Launch і океанської стартової платформи - перш за все політичний. Поки відносини між Україною і Росією в глухому куті, РФ відмовляється санкціонувати постачання в Дніпро двигунів першого ступеня РН «Зеніт», замовником якої є S7, і виштовхує S7 у вільне плавання, змушуючи йти по шляху Маска і розробляти власну багаторазову ракету.
Росіяни не раз озвучували намір замінити український «Зеніт» власної ракетою. Останній такий проект називається «Фенікс», або «Союз-5». З огляду на це, доля кращого в світі на сьогоднішній день одноразового носія українського виробництва дійсно викликає жаль. Хоча потенціал «Зеніту» не вичерпаний.
Періодично мусуються чутки, що остаточне складання «Зеніту» може бути перенесена в США. Хоча і цей варіант є технічно складним і навряд чи буде реалізований.
Щоб залишитися на ринку пускових послуг, КБ «Південне» намагається реалізувати проект «Циклон-4М» в канадській провінції Нова Шотландія. Однак поки що він відстає від графіка через необхідність тривалих екологічних погоджень.
Тим часом українська влада зайнялися демонтажем існуючої системи управління космічною галуззю. Спочатку зі сфери управління Державного космічного агентства було виведено ДП «Павлоградський хімічний завод», а тепер у відання Міністерства економрозвитку і торгівлі хочуть передати «Південмаш».
Глава ДКАУ Павло Дегтяренко негативно оцінив ці події, вважаючи, що перепідпорядкування може привести до зриву міжнародних контрактів. Але керівництво «Південмашу» його побоювання не розділяє.
В галузі давно вже говорять про необхідність реструктуризації з метою позбутися від непрофільних та надлишкових потужностей, які значно здорожують кінцеву продукцію і заважають підприємствам модернізувати власні розробки. Проте замовники останньої реформи поки не відомі, як і їхні цілі. Тому космічна галузь України продовжує залишатися в зоні ризику.
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...